* * *
Цапля лапу одну подогнула.
И стоит, наблюдает она,
Как родник извлекает из мула
За яичком яичко со дна.
Там прибрежный камыш всё бормочет,
И лопочет о чём-то трава,
И родник рассказать что-то хочет,
Да спешит и глотает слова.
Дух первичный во мне оживает,
Да безмолвные тени лежат,
И по стёжке змея проползает,
Будто это живая межа.
Леонід Талалай (11.11.1941 - 19.06.2012)
* * *
Чапля ногу одну підігнула,
І стоїть, споглядає вона,
Як джерельце викочує з мулу
За яєчком яєчко із дна.
Очерет прибережний шерхоче,
І шепоче до мене трава,
І струмок розказати щось хоче,
Та спішить і ковтає слова.
Дух первісний в мені оживає,
Та безмовними тіні лежать,
І по стежці змія проповзає,
Як жива таємнича межа.