Знайшов у своїх архівах вірша, написанного мною, учнем 10-го класу Гребінківської залізничної школи ще в 1955 році. Відтоді минуло ціле життя!.. Давно нема ні семафорів, ні паровозів. Але залізничники, як і раніше, народ "залізний"!..
* * *
Попри всю уяву хвору
Став я раптом семафором.
З боку Слободи-Петрівки
Пропускаю до Гребінки,
Руку смикнувши поважно,
Пасажирські і вантажні.
І у спеку, і в морози
Йдуть трудяги паровози.
Пара… Дим… Могутня тяга…
Незабутня їх звитяга!..
Довгих потягів намисто…
Пильний погляд машиністів…
– Помічник! Піддай-но пару!
Не розслабся, кочегаре!..
Хоч удень, хоч в пізній вечір
І вночі не спить диспетчер,
Щоб зустріти поїзд скорий,
Шле команду семафору.
Ось я руку піднімаю,
Залізничників вітаю.
Паровоз гукає дзвінко:
– Здрастуй, станціє Гребінка!
1955
© Олег КРАВЧЕНКО
* * *