Доволі вперта квітка що розквітла...
У спеку,без дощів,без полотна...
У небі хмурих днів. І сонця,-світла.
Розквітла...заворожена,сумна.
Червона мов вино в твоїй долоні.
Багата мов у зареві небес.
І чиста мов у материнськім лоні...
З гріхами,а також...напевне без.
Крізь кам'нисті скелі пробивалась.
Палило сонце,мучило її.
Вона ж...далеким поглядом вдивлялась...
Струмок де линув ехом. Солов'ї...
Співали,заворожено тріпоча...
Крилом галантним...певне в небеса.
Цвіте краса...сказати певне хоче...
Яка ж то цінна,-вранішня роса.
(Понкратова.О.В.)