Коли мовчу - неначе помираю,
зникаю серед скошених кропив,
і спомини карають, ті що з раю,
де Батько нас зліпивши, оселив,
де не горять, і не хвилюють ночі,
що день у день однакові...
...та змій
серця вкусивши, яблуком зурочив,
спокусу в ребра устромити зміг.
Коли мовчу - неначе помираю...
Уста не опечатуй, янголя -
як жить без слів озвученних не знаю,
бо ж, Батьку наш, я - буквочка твоя.