Сонет –
Це моя дорожня валіза,
Ще нічогенька, та вже добряче потріпана,
Талую до неї всі лахи і спогади,
Сльози та капці,
Спідню білизну і документи –
Весь той огром, що так конче потрібен у подорожах Провансом,
Попихаю коліном в обмежувальні рамки
Чотирнадцяти, бляха, рядків
П’ятистопного ямбу,
Утрамбовую суті та сутності,
А потім
Кличу сестру таланту –
І вона викидає безжально з валізи
(не влізло!)
Найгарнішу
І найбарвистішу мою сукню,
Ще й кривляється,
Висолоплюючи язика:
«абаб, абаб, ввд, еед!»