Стоять хрести у квітах весняних,
Так загадково вітер в них шепоче,
Співав пташок, а потім і притих,
Ніби щось знає і сказати хоче.
Хоче сказати, та не знає як,
Я всеодно не знаю його мови,
Здається хвильку він якийсь дивак,
А в мене нема часу на розмови.
Думок багато в моїй голові:
Де ж то блукають ті безсмертні душі???
Так важко відпустити їх мені...
Тіла вмирають, не вмирають люди.
Ковтну сльозу, оглянуся ще раз
На два хрести у квіточках весняних.
Ніхто не знає як болить душа...
Приходьте в мої сни, я вас чекаю.