Фіолетовий ранок, фіолетові зорі.
У сорочці ліловій із ніжних фіалок,
Майстрував собі вітер розваги з гойдалок,
Незчувся, як вечір уже надійшов,
Дременув десь день літній у хащу дібров.
І я погасивши світло в вітальні,
Поринула знову у мрії сакральні,
Тишина в моїй хаті, жодних там кроків,
Лиш лягають слова у віршовані строки.
Дух літа пропав, відцвіло, відгриміло,
Вийду на стежину, подивлюсь заніміло,
Де ж ти моя буйна, пишногруда весна?
Вже стежина в мій двір буряном поросла.
І не спиться мені у сутінь вересневу,
Холод на душу, як мороз на отаву,
Далеко, далеко мої внуки і діти,
Хто прийде мій жовтень зігріти?
Скоро бабине літо почне догорати,
Кольори усі літа листопад буде рвати,
Лиш жоржини в саду, як рай вишиванок,
Будуть гріти мій фіолетовий ранок.
Я не буду в вітальні світло гасити,
Буду гостів чекати, буду гостів просити,
Я більше не хочу такої розлуки,
Хай приїдуть до мене мої діти і внуки.
У сорочці ліловій із ніжних фіалок,
Майстрував собі вітер розваги з гойдалок,
У віхолу зимню вляжуться хвилі на морі,
Буде вітер гойдати фіолетові зорі.
Автор; Н. П. Рубан.