Вольный перевод http://www.stihi.ru/2015/12/05/1421
Коли свiчка гасне
Шон Маклех Патрик
Иду по грязи непробудных снов,
Иду без палки, без поводыря,
Мохнатый страх окутал, ноги в кровь,
Но повернуть назад, попытки зря…
Я в этой чёрной темноте хочу
Не факел, и не маленький фонарь,
Мне лишь зажечь бы тонкую свечу,
И пусть желтеет, словно то янтарь.
Иду туда, где ходят наугад,
Куда и ворон не снесёт костей,
Где каждой жабе будешь очень рад,
Где ватой глухота и нет вестей.
Где вместо хлеба на обед печаль,
И розы там колючкою сухой,
Где соль на рану, где себя так жаль-
Ты не в раю, и ад лишь над тобой.
Я в диком одиночестве хочу
Дыхание твоё услышать в дар,
Живого голоса, прижаться чтоб к плечу,
И сразу в бездну рухнет весь кошмар.
Оригинал
Коли свiчка гасне
Шон Маклех Патрик
«Коли надвечір’ям
Спускаєшся з гір у долину…»
(Лі Бо)
Я так хотів у чорній темноті
Не смолоскип і навіть не ліхтар –
Маленьку запалити свічку.
Я так хотів у дикій самоті
Живого голосу – тихенького – як дар,
У цю глуху і без’язику нічку.
Мій сум літає волохатим кажаном
Поміж дерев, поміж сліпих модрин,
Поміж вологих кволих ясенів,
Мій сум замовк, як осені погром.
Там наче вата глухота і німота ялин,
Там баговиння непробудних снів.
Та я іду – без костура і без поводиря,
Іду туди, де ходять навмання,
Туди, де гордий крук не донесе кісток,
Де навіть жабка – друг, а їжачок – пророк,
Де замість хліба на обід печаль,
Де сіль - на рану, де себе не жаль…