Мої мрії, - наче лані швидконогії,
У душі моїй - все той же Еверест.
Утечем давай від сенсу і від логіки
Й бу'дем жити поки не набридне фест...
А з тобою я - красуня, бо найкращий ти
І на кожен жест у нас - "алаверди",
Обсипаються моєї цноти цінності, -
В твоїм са'ді - заборонені плоди.
Мов оксюморон: "надії безнадійнії",
Парадокс життя - "дорога щастя - смерть",
Але вірю у можливість неможливого -
Перейти вогонь, не обгорівши вщерть,
Зме'сти зі шляху' всі помилкові висновки
І відправити до дідька холоди'.
Хоч усе безглузде нам богами видано,
Та воно безпомилковим є завжди'.