Камiнь точить ця вода...

Людмила Аристархова
Камінь точить ця вода –
чи то дощ, чи може сльози,
а легка її хода
десь ховається у лози…
зо джерельця п’є вона
ту прозорість полинову,
плаче спомину струна,
як знайти в житті основу?..
Схлип неспокою між гір,
а в озерах слід німфеї…
Нічка зоряна в клавір
впише вислів Галатеї –
той тріумф, що Рафаель
у своїм створив шедеврі,
що приніс нам менестрель –
зорі сяють, ніби перли…
Камінь стогне – серця біль,
злива знов нічна зціляє,
їй бракує сили хвиль,
то чого ж вона чекає?..
Що розсиплеться піском
і його підхопить вітер?..
Шлях чумацький молоком
розіллється, ніби квіти,
що вплітаються в вінок
в горобину ніч до світу…
До зорі один лиш крок –
напівкроку нам до літа…

*****

Камень точит вновь вода –
может дождь, а может слёзы…
След потерян у пруда,
а, возможно, в старых лозах…
Пьют они из родника
ту полынную прозрачность.
Плач струны издалека –
память, в чём её причастность?..
Беспокойства всхлип меж гор,
а в озёрах жар кувшинки…
Ночи звёздной дивный хор
пропоёт о поединке
Галатеи и творца –
/в том триумфе Рафаэля/
звёздный жемчуг и слепца
вновь затмит… А горечь эля,
стоны камня – сердца боль
вместе с ливнем исцеляют…
Нелегка прибоя роль,
в чём та сила?.. – я не знаю,  –
Что рассыплется песком
и её подхватит ветер,
разольётся молоком
Млечный путь, едва заметен…
Он вплетается в венок
в ночь Купалы до рассвета,
где заря, как тот щенок,
ждёт тепла и красок лета…


06.07.2018

фото автора