Самота, дрімота огортає мій мозок туманом.
Як небачений звір наповзає нечутно омана.
Я іду, я біжу, намагаюсь позбутися туги.
А життя, як ножем, чорні й білі відкреслює смуги.
Дикі блискавки грають для нас поміж Пеклом і Раєм.
І як житимо далі, нажаль, ми нічого не знаєм.
А журба й гіркий сум вже танцюють у довгому танку
І вони не зникають від променя сонця і ранку.
На зелені луги налягають важкі чорні хмари,
А злі люди свої вже давно розповсюджують чвари.
Нас засмоктує всіх у гірке і смердюче болото
І стає не потрібна колишня родинна турбота....
Прожену страшний сон і полину як зірка на небо.
Помолюся за всіх і спитаю у Бога за себе.
Милий Боже, скажи, чи ми будем щасливі в коханні.
Я люблю так життя і, невже, ці хвилини останні.
Нас помилуй, спаси і гріхи відпустити, я благаю.
Жити мрію в добрі і в серцях ще вогонь запалає.
Нам нелегко, повір, перетнути кордони довіри.
Але ж люди ми всі, не дай Боже, нам стати як звіри.
Як здобути любов і прожити у злагоді й мирі
І щоб зникли навік всі обличчя похмурі та сірі.
Покажи нам той шлях, де потрібним і сильним є кожен.
Ми з тобою назавжди наш вічний і праведний Боже...