Давай, не так.
Ти спробуй коротенько.
І про любов...
І, навіть, про вірші...
Весна була холодна і благенька? -
Ти ж сам просив що-небудь для душі?
Ти ж сам благав про зоряну самітність
й нервовий біль у вдареній щоці!..
А нині що? - Людська одноманітність
і жовтий клен у літа в кулаці?..
Земля не спить, вона мете й кружляє
на сивим Богом звіяних вітрах...
А ти?..
Скажи, тебе хто-небудь знає
у цих чортами зведених містах?!
Тебе хоч хтось чекає на сніданок?..
Чи, може, мрії вписує в ім‘я?..
Чого ти хтів від мене наостанок?
Чи твій фінал під зорями - то я?..
І тільки я блаженним заважаю
знайти хоч щось на схованих стежках,
які ведуть до втраченого раю
крізь браму пекла в чорних дзеркалах.
Чи, може, хмари з стелі понад Сонцем
світи тручають в кригу і сніги,
що знову вкрили матове віконце
моєї геть змарнілої нудьги?!..
А я ж казав, що доля - то простенький
земних нещастя й радощів рушій!..
Давай, не так.
Ти спробуй коротенько.
І про любов...
І, навіть, про вірші...