Стихія - некерована то річ,
Знесе з землі, розмиє і затопить,
Для неї все одно, що день, що ніч,
Вона свою жахливу справу робить.
То сила, яка нищить все кругом,
Яка не підкоряється нікому,
В мить переверне все до верху дном,
І вирішить де крапка, а де кома.
Ми безпорадні, значить, не царі,
Бо правити природою не вміємо,
А замість нас керують там «в горі»,
А ми лише весь час лише про те і мріємо.
Чи є той Бог, чи все ж Його нема,
І знову тим природі протидіємо,
І певно, що то робимо дарма,
Бо жити ми по божому не вміємо.