Десь там, попід небом, там клин журавлиний,
І сум, наче пісня ледь чутна, з гори…
Птахи відлітають… Чом серце так крають?
Вже майже не бачу. Край неба горить.
Мені б такі крила, яких я не маю,
Полинув би з ними в далекі краї…
Щоб долі шукати, яку міг би мати,
Де б жили щасливо нащадки мої.
Аж он вже сумління мене спонукає!
Та що я? Навіщо те щастя мені?
Не кину я хату свою кострубату,
Бо там України нема, в чужині!
Про мене хтось скаже: «Він жити не вміє!
Бо там завжди любо, де гарно живеш!»
А тут, де калина, спить мати єдина,
Яку я не кину… І батько мій теж…
26.04.2017 р.
Фото з Ін-ту.