Гуде пiд вiтром бронзове колосся

Леонид Валериевич Жмурко
... тянутся следы
родства не помнящих Иванов.

«Всё тише лишние шумы...» Зинаида Палайя

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Розтеребив від остюків зернини,
та й пригадав, як дід казав мені:
«У колоску ми сила, ми родина»,
повчав, щоб не цурався я рідні.

Не відцурався. Вже й не відцураюсь,
хоча в житті хватало «остюків».
Я раз у раз додому повертаюсь
з чужих країв у край моїх батьків.

Гуде під вітром бронзове колосся,
торкаюсь зерен стиглих на стеблі,
здаля лунає грім, птахоголосся
пташин що припадають до землі...

Здалося, лиш почав я розуміти
не мову, ні, а тільки низку слів
(так вчаться материнській мові діти,
вслухаючись у колисковий спів).

Здалося, розумію серцем тишу,
що настає коли стихає грім...
Що у віршах всі запахи залишу,
і дотики, і кольори... Потім.

Гуде земля, а в серці стоголосся:
«Не відцуравсь, хоч клятви не давав».
Привіт, мій край. Торкаюся колосся,
привіт, рідня, я «остюком» не став.
.
ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ,2016-2020 рр.