Почему-то... Из Марго Метелецкой

Римма Батищева
На http://www.stihi.ru/2018/07/01/3680   

В тонких ветках берёз залегла почему-то тоска…
Перевиты в июне дожди  перекрёстной печалью…
В сердце верном моём Ты воскрес, и любовь высока,
Но, увы, мой Господь, исчезаешь ты в буднях за далью…

И взлетает из нежности грусти легчайший наряд,
Новый день наполняется тягостно горечью вечной…
Только очи в далёкое небо беззвучно кричат,
Чтоб хотя бы молитвы меня обогрели сердечно.

Чтоб любовь обрела хоть бы толику силы земной,
Той, что людям нужна, как глоток кислорода живящий,
Коль в жару вдруг нагрянет неистовый снег ледяной,
Что из песни отторгнет строку о любви настоящей…

Уходи же печаль, что скопилась в поникших ресницах!
Не убить веру в Чудо любви, что сияет зарницей!

               12.07.2018

Ось чомусь причаїлася туга у пасмах берез,
    У червневих дощах, перевитих навхресно печаллю...
    Ти воскрес в моїм серці, Ісусе, звичайно, воскрес...
    Та щезаєш у буднях щоденних ...незримо повчально...

    І злітає із ніжності смутку і втіх опанча*,
    І одвічною повниться знайдений день гіркотою...
    Тільки очі нужденно у Небо далеке кричать,
    Щоб молитви хоча б опалити чуття смакотою...

    Щоб додати любові хоч трошки земної снаги,
    Як забракне зболілій душі життєдайного кисню,
    Як у спеку - посунуть нищівні, шалені сніги,
    Що пустошать сердечні рядки про коханого в пісні...

    Не юрмися печаль в обважнілих під грозами віях -
    Не здолаєш любові у Чудо закоханих мріях !