Таких писак, як ми з тобою -
вагон й позаду ще візок.
Й всі галасливою юрбою
від слави рвуть собі шматок.
Шумлять і б'ють себе у груди,
з великими зрівнятись хочуть.
Своі творіння пхають всюди,
відомість сниться ім всі ночі.
Замучені жагою слави
і заздрістю, що розум губить,
щось пишуть, дряпають Варрави,
і пропихають то усюди.
В газети різні і журнали.
Куди небудь - аби печать.
Редакторам, як би ви знали,
хотять печінку виривать,
коли останні недостойні
писання наше оцінить.
Скандали, гвавти невгамовні,
щоб непокірного скорить.
У того серце замирає,
валить гіпертонічний криз.
Бо те писання "не канає"
в журнал, що держить перший приз.
Нам, авторам, то все до с...и.
Бо наші твори - ексклюзив.
Редакторів гризуть собаки-
бо дума - що я наробив?
І щоб в роки своі поважні
аби ще трішечки пожив,
друкує твори ці "вінтажні"
аби був спокій, лад і мир.
24 липня 2018 р