В позачас і в позапростір,
де прийдешнє вже минуло,
де у сутінках вечірніх
нас з тобою вітром здуло,
і закинуло у безвість,
в позаобрій, в позамежі,
де життя - лише миттєвість
на сторінці в соцмережі,
де закрилися повіки,
бо відкрились інші двері,
де остання впала крапля
із розрізаних артерій,
де не б'ють на сполох дзвони
у понівечених храмах,
де сліди старих законів
запечаталися в шрамах -
там розсипався на порох
глек ув'язнених ілюзій,
там згубились в телефонах
голоси найкращих друзів,
там не пишуть заповіти,
там ідуть не попрощавшись,
там з корінням вирвуть квіти
й даруватимуть "на щастя",
там не склеїти розбите,
не підняти те, що впало,
не прожити недожите,
поза часом нас не стало.
В позапростір, в позамежі
нас несе холодний вітер,
ми зникаємо з мережі,
наче хтось нас просто витер.
24.07.2018