Мара Белчева
З народження й до вічного порога
життя, немов ходак, вперед вело.
З собою віру взявши у підмогу,
могили оминаючи, брело.
Життя – блукач, і перед ним дорога,
його тримає янгола крило,
веде його до врат священних Бога,
де істини вирує джерело.
Крізь трепетне фіалкове цвітіння,
високим духом мудрості натхненне,
у строях білих від лілей легких,
життя мине рубінове каміння
і, знявши з пліч своїх усе буденне,
у дім любові ступить на поріг.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Мара Белчева
Не е от люлката до гроба само –
животът ни е скитник все на път.
И със дела – надежди той на рамо
минава през гробовете отвъд.
И мълчаливи път го води тамо,
крилати серафими де летят,
към дверите свещени на отца Му,
на истината дето грей ключът.
През тихи теменужени градини,
на лилиите в белите одежди,
надъхан със дъха на мъдростта,
той аметистовия праг ще мине
и ще стовари там дела-надежди
пред слънчевия праг на любовта.