я на межі зізнатися тобі у правді,
бо, щиро кажучи, вона вже не пече;
я досі думаю про тебе, справді,
пригадую свій подих у твоє плече,
мій сміх закоханий у себе на обличчі,
тремтіння рук і втому власних ніг;
такі всі речі, що здавалось – звичні,
та ти б прийняти їх нізащо б і не зміг.
я пам’ятаю все – і це мене лякає,
бо зруйнувати все, що маю, можу суто в мить;
моє холодне серце знов і знов палає,
а я не в силі навіть йОго зупинить.
прогулянки були для мене гострим лезом,
всі спогади про тебе ліпше б сам спалив,
я навіть п‘яною завжди в думках своїх твереза,
але ж у правді цій мене ти не спинив.
ти маєш совість, маєш думку й правду,
ти маєш щирість, чесність й доброту;
я маю сльози, шрами і душевні лаври,
та закохалась я у тебе через простоту.