Слова між нас тепер ніщо не важать,-
опІсля недомовок, болю зрад
біленькі крила гублять чорну сажу...
ЕдЕм всиха, розкішний Божий сад...
на сьоме небо знову не злетіти,-
медовий присмак дьогтем віддає...
грим клоуна слізьми нарешті змитий,-
камІнний лик і є лице твоє?
Не впізнаю... мо так воно і краще,-
чужинців не пускаю на поріг.
Хто сьоме небо не вберіг - пропащі,
бо загубились між земних доріг.