Боляче,як довго я чекаю.
Згубила марне,плетиво журби.
Чи знаєш ти,як я тебе кохаю?
Чи знаєш де живе твоє аби?
Аби,майбуть і вірно що напевне.
Не довго тратить теплий погляд свій.
А на душі,-душевно рідне,кревне...
В пориві,загалом...скрикнуло стій.
Як добре коли впевнено гартує...
Вже на початку,вмить нестерпний біль.
Немов коханий звіддусіль,цілує.
Немов єдиний,пестить звіддусіль.
Стривай но,любий,-лишенько на серці...
Нема спокою,наче в заперті.
Думки зрадливі палею підперті.
Коли про мене в вас думки не ті.
(Понкратова.О.В.)