Я тебе у собі бережу.
Там, де місця немає нікому.
І ніколи не розкажу
Про цю біль несусвітню і втому.
Я мовчатиму, доки є сили,
Щоб не втратити віру в життя.
Так з дитинства батьки навчили:
Не втрачай, бо нема вороття.
І, коли там, всередині защемить,
Я сльозою його омию.
Та від солі ще більше болить
І у грудях, здається, все мліє.
Я слабкою не мушу бути.
Тож, лишається тільки писати.
Ти не можеш цього не відчути.
Обіцяла і буду мовчати...