оригинал
Печаль струится до утра
вялотекущею беседой.
И разлепляет новый день,
в чаинках заспанных, ресницы.
Не докучают доктора:
уподобляемся мы – ведам...
им – про такое думать лень.
Диагноз нам доносят птицы…
И снова мы за чашкой чая:
запить полдневные мытарства.
И, сколько птицы б ни кричали,
но мы и так лишь про печали
умеем помнить: довелось
испить нам горького лекарства…
переломилась лета ось.
Хандра растёт и вкривь и вкось…
За отдалённою горой
играет с нами солнце в прятки,
как наших детских игр герой,
лучась, как будто всё в порядке.
...но до него ли, если мимо
проходит жизнь с гримасой мима?
Напоминает: мы с тобой –
обычные хомут да дышло…
и не поспоришь тут с судьбой,
и, глядя в абрис голубой,
ты мне шепнёшь:
– Прости… Так вышло.
Переклад Віри Бондаренко
Печаль сочиться аж до ранку,
Повільноплинно йде розмова.
І день розліплює фіранку,
В чаїнках, кліпнуть віки знову.
Не докучають лікарі –
Уподобляємось мольфарам.
Їм розмірковувати лінь –
Діагноз прилетить тим чарам.
І знов чаюєм залюбки
І запиваєм спеки муку,
І нам і досі невтямки,
Коли ж з печаллю йти в розлуку.
Незмінна пам'ять: довелось
Нам випить ліків гіркуватих.
Переломило літо вісь –
Нудьга шукає винуватих.
Дивись! За далями гори,
Де сонце в хованку сідає,
Іскриться так лиш до пори,
Утома доки не здолає.
Нам не до цього: бо вже мимо
Життя біжить у масці міма.
І нам нагадує поволі,
Що ми прості хомут і дишло...
Не заперечуючи долі,
Шепнеш мені:
- Пробач… Так вийшло.