Навчасно тобi не до мене,
але ж твоя доля малюе
найкращi спогади,
де лiто з зимою вуста тi цiлують.
Лелеки кохання на крилах до хмар
все вище та вище,
де кожному дитятi небо казки роздае.
Куди поспiшаеш, - пропасти по краю.
Очерет й дорога самотня твоя.
Поквапся, - свiтанку не так вже й багато.
В глушинi не чути хрускiта вiтки.
Я знаю, - той звiр не дасть нам дорогу.
Але ти все ж квапся. По краю, по краю...
Звiр рiдкий дозволить заснути.
Тебе не здогнати.
Лiс за тобою високой горожей.
Не йди нi до кого. Чекай...
Навчасно мене не здогнати,
але ж твоi очi блакитнi
до серця мене пригортають,-
я зможу заснути в долонях.
Тебе я кохаю,
тобою живу до самого краю.
Тебе коло лiсу чекаю.
Мене утримай...