Твоя посмішка – чарувала
І від неї душа моя тала,
Очі, мов небесна блакить, –
То є юності щастя мить…
У кохання ж – свої перепони,
Бо неписані є закони:
Не відбудеться з нами дива,
Якщо буде любов блудлива.
Тому дива, на жаль, не сталось…
Мабуть, доля моя так склалась,
Що й кохання своє не зберіг,
І сам зраду пустив на поріг…
Тож несу по життю свій хрест
Та душею уже не воскрес…
За тобою серце болить,
Але втрачена щастя мить,
Коли посмішка чарувала,
А від неї – й душа моя тала.
Очі сині, немов блакить…
Хай Всевишній тебе боронить!