Думки летять, що дні минають,
Багато що я не зробив!
Уже онуки підростають,
А я неначе ще й не жив!
І тягнуться думок сплетіння
У ту далеку світлу даль,
Де я зростав, пустив коріння,
Де ранки чисті, мов кришталь.
Де мами посмішка, як сонце,
І ясні безтурботні дні,
Де щастя я тримав в долоньці
Й воно всміхалося мені.