Ян Таировский. Я иду в увольнение. Рус. Бел

Максим Троянович
Я иду в увольнение,
женщины глазки мне строят,
равнодушно гляжу,
мимо шелеста платьев идя.
Завернув на почтамт,
я пишу тебе новые строки
и старушке неграмотной
бланки берусь заполнять.
По Советской потоками
льются весёлые лица.
Что со мной? Отчего
мне безрадостно?
Словно во мгле,
затерялась улыбка моя.
Как мне в жизнь эту влиться,
чтоб улыбчиво-дерзко
шагать по родимой земле?
Эх, зайду в ресторан,
и шепча драгоценное имя,
я толкаю вперёд
опьянённо-поющую дверь.
Опускаюсь за стол –
и в лицо мне
красавицей-нимфой
улыбаешься ты
из стакана,
где красный портвейн.


Я іду ў звальненне

Я іду ў звальненне,
жанчыны вочкі мне ладуюць,
абыякава гляджу,
міма шолаху сукенак ідучы.
Завярнуўшы на паштамт,
я пішу табе новыя радкі
і бабульцы непісьменнай
бланкі бяруся запаўняць.
Па Савецкай струменямі
льюцца вясёлыя твары.
Што са мной? З-за чаго
мне бязрадасна?
Нібы ў імзе,
згубілася ўсмешка мая.
Як мне ў жыццё гэта ўліцца,
каб усмешліва-дзёрзка
крочыць па роднай зямлі?
Эх, зайду ў рэстаран,
і шэпчучы каштоўнае імя,
я пхаю наперад
п'янкія дзверы.
Апускаюся за стол -
і ў твар мне
прыгажуняй-німфай
усміхаешся ты
са шклянкі,
дзе чырвоны партвейн.

      Перевод на белорусский язык Максима Троянович