В дітей війни не стерта пам'ять
Про бід і горя урожай,
Як німці. наче вовча зграя
Заполонили рідний край.
* * *
В неділю, посильний верхом,
На збори збирають людей,
Директор Литвинов в афекті -
Німець війною іде.
Всі знали - діди і школярка,
Війна - це лише епізод.
Це лише дрібна перевірка
На міцність великий народ.
Але все пішло по-другому,
Наближення ворога, скруть,
Агрономійському дому
Прийшлось виробництво згорнуть.
Зібрати врожай щонайшвидше,
Щоб німець не зміг захопить,
Прибрати усе найцінніше
І також відправити вглиб.
Фронти чоловіків забрали
Із ворогом злим воювать.
І тільки дітей з матерями
Залишили вірить, чекать.
*
Помалу наші відступали,
Боями змучені, брудні,
Та повернутися обіцяли,
В це люди віру берегли.
*
І почалось - бомбардування,
Розвідка обдивилась хати,
Пройшли війська вже без вагання,
Техніка, танки та солдати.
Форма, німецька розмова,
Знаки відміни чужі.
Вічність почалась сувора,
Дні золоті відійшли.
Окснера тінь промайнула,
Прикажчик - холуй, з канчуком,
Чаплинського злая фігура,
Рабство вернулося знов.
З маєтку всіх вигнали пльоткою,
Грубістю, пльоткою, криком,
Штандартенфюрер сам Окснер,
Ніби вернувся в будинок.
На танці, бали та гулянки,
З'їджаються німці з округи,
А наших гноблять спозаранку,
Прислужувать їм тепер - муки.
Полонених гнали, як мотлох,
Робити в полях - за життя,
Обірваних, слабких, голодних,
До рабства прийшло вороття.
Партизани у лісі ховались,
Боявся фріц - в ліс ні ногою,
Лиш в парку вони розважалиь,
Красивий був парк над рікою.
Та різними були і німці,
Полоненних один вартував,
Ризикуючи в ліс поодинці
Багато на волю пускав.
Від розстрілу збавив, від смерті,
Пам'ять жива і тепер,
Ім'я він своє обезсмертив,
Зіфрід, а на прізвище Гейдт.
Чорнії чутки витають,
Агрономія тремтить,
Дітей в Фатерлянд забирають,
Щоб Рейху рабами служить.
Ховають на дахах, в підвалах,
У лісі дітей від біди,
Від окупантів проклятих,
Багато, звичайно, знайшли.
У темряві, злиднях, безправ'ї
Минули лихії часи,
Відлились чортам сльози баб`ї -
Бояться німецькі кати.
Сприймаючи всю необхідність
Що скоро втікать, відступать,
Кат знов проявив нелюдимість,
В морози полонених гнать.
Роздягнутих, хворих, безправних,
Не в змозі жінкам це знести,
І летіли в колони дарунки,
Кукурудза, фуфайки, штани.
Так закінчився рік сорок третій,
Німець в березні став відступать,
Дочекались той день незабутній,
Німця гнав наш радянський солдат.