Поміж вЕрбами, плесом води,
Либідь біла моя легкокрила,
Путь тримаєш далекий куди?
Чи зостанешся? Вже прилетіла?
Чом ти пташко, царівно, одна
У воді відбиваєшся смутком?
Вся у білому, чимось страшна…
Білосніжним в пітьмі ангелятком…
Ніжна грація стомлених крил,
Що води доторкаються ледве,
І голівки ажурний нахил,
І серденько, що вірністю щедре...
Лиш буває либідка одна,
Якщо вирвало лихо кохання…
Не прийшла, не настала весна…
Й темна ніч не розвиднілась зрання…
Верби віттям сховають тебе,
Склепом сірим закриють від світу…
Навіть спогад вода забере
Не лишаючи тут ані сліду…