Літо втікає.
Літо від нас утікає,
За обрій в ізумруднім закаті,
Де ж воно, щастя, блукає?..
У якому воно циферблаті?..
Сплин подій, що так душу гріли,
Як вазу хрустальну нестиму,
Надію у серці і мрію,
Золотими нитками плестиму.
У вечірню зимову тишу,
Мозаїку літа змайструю,
Про миттєвості літа напишу,
І усе це тобі подарую.
Ти із ніжністю візьмеш мої руки,
Зігрієш теплом свого серця,
І не буде між нами розлуки,
Наше щастя до нас повернеться.
Ми разом у стужу січневу,
Будемо чай розпивати,
І в старість свою золотаву,
Щасливо свій вік доживати.
Автор; Н.П.Рубан.