В ізумруднім закаті.
За обрієм в ізумруднім закаті,
Гарячого літа уламки,
Як нетлінний аромат благодаті,
Закриває за літом фіранки.
За тінь вересневого саду,
Сонце ховає обличчя,
Я до осені йду на пораду,
Вона вже давно мене кличе.
Вже вривається холод без стуку,
Все танцює по вічному колу,
Літо скинуло свою перуку,
Свої сукні скидає додолу.
Коли тяжко душі моїй стане,
Я із памяті вийму спомин,
Як із скрині, дороге придане,
Як із серця молитву прочанин.
Що скажу я тобі на останок ?
Коли літо втікало юрбою,
Чорнобривцями пахнув мій ранок,
Почуття вкривало журбою.
Автор: Н.П.Рубан.