Я КИНУ ВСЕ. Я ВІРЮ В КІЛОМЕТРИ...
Лiна Василівна Костенко [1930]
Я кину все. Я вірю в кілометри —
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі.
О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, бо гине
моя душа, задивлена в чужу.
Так ніжно, так беззахисно, так віддано,
так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддалю,—
ні спогаду з тобою не візьму.
В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев’яні зебри,
пасуться в запорошеній траві,—
хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!
Я БРОШУ ВСЁ. Я ВЕРЮ В КИЛОМЕТРЫ...
Перевод стихотворения Лины Костенко
Я брошу всё. Я верю в километры —
с одышкою, обветрены и злы.
Так много их у матушки Деметры —
той, что была богинею земли.
О, размотай дороги мне, богиня!
Чтоб без оглядки от себя сбежать.
Спасай меня, спаси меня, ведь гибнет
в чужую засмотрясь, моя душа!
Так нежно, беззащитно и так преданно,
наперекор так трезвому уму.
Разлукою и далью неизведанной
спаси! — Воспоминаний не возьму.
В оазисах, горчащих, солнца цедры,
где гром скрывает ливень в рукаве,
где только вёрст столбы, подобно зебрам,
пасутся в запорошенной траве, —
пусть будет степь, пусть будут лес и горы,
твоя праярость пусть взорвётся, пусть,
когда глаза дурные семафоров
тоской-кручиной перельют мой путь.
З0 августа 2018 года