Знеможена роботой жінка,
Та жінка, є заробітчанка,
Вона поїхала туди
Бо гроші, то її приманка.
Про сон забула і про спокій
Та все рахує лиш години,
Тягнути лямку буде докіль...
Щоб помогти своїй дитині.
Вона сама так захотіла,
Душа болить її щоночі,
Та тут немає до нас діла,
Потрібні руки лиш робочі.
Ніхто її не запитає
Ти крихту в роті хоть тримала?
Її робота не зламає
Вона з колін не раз вставала!
Бувало часом не доїла,
Бувало часом не доспала,
Про дітвору лиш думка гріла
Коли як віл вона пахала!
Валізи вже давно зібрала
На Україну спатки їде,
Сплакнула трішки, як пізнала,
Що скоро знов сюди приїде.
Чому ти, Україна-ненько!
Нас всіх по світу розкидала?
Не пожаліла нас рідненька
А як сиріток продавала.
Всі вільні, стали ми рабами,
Працюємо незная втоми,
Пани, з нагайками над нами!
Та гроші веземо додому.
Ви нагорі, коло кормушки,
Від'їли величезні брюха,
А свій народ вже до психушки
Доводите брехнею в вуха.
Ви кажете, що все минеться,
І Україна розцвіте!
Тарас з могили не проснеться,
І борг не дінеться ніде.
Хіба ж ти вільна Україна?
Якщо рабами став твій люд.
Куди не глянь, одна руїна,
Та жити хочеться лиш тут.