Як же важко долати і простір і час
Щоб летіти до тебе, єдиний-жаданий.
Розривати доріг павутиння, що нас
Розділяють чомусь на відрізок незнаний.
Б’ється серденько в грудях, немов те пташа,
Що із клітки на волю його не пускають.
Розпластати би крила і дать відкоша
Тим розлукам, що душі нам двом розтинають.
І сплестись воєдино, мов ціле-одно,
Залоскочене щастям і нашим коханням,
І любити цей світ, засівати зерно,
Щоби плідно зросло й не заспрагло в чеканні.