Валерий Брюсов
* * *
Odi et amo.
Catullus *
Да, можно любить, ненавидя,
Любить с омраченной душой,
С последним проклятием видя
Последнее счастье - в одной!
О, слишком жестокие губы,
О, лживый, приманчивый взор,
Весь облик, и нежный и грубый,
Влекущий, как тьма, разговор!
Кто магию сумрачной власти
В ее приближения влил?
Кто ядом мучительной страсти
Объятья ее напоил?
Хочу проклинать, но невольно
О ласках привычных молю.
Мне страшно, мне душно, мне больно...
Но я повторяю: люблю!
Читаю в насмешливом взоре
Обман, и притворство, и торг...
Но есть упоенье в позоре
И есть в униженьи восторг!
Когда поцелуи во мраке
Вонзают в меня лезвие,
Я, как Одиссей о Итаке,
Мечтаю о днях без нее.
Но лишь Калипсо я покинул,
Тоскую опять об одной.
О горе мне! жребий я вынул,
Означенный черной чертой!
* Ненавижу и люблю (лат.). - Катулл.
Так, можна кохати з ненавистю,
Кохати із темряви серця,
З останнім прокляттям побачити
В одній поклик щастя , що пнеться
Угору плющом поцілунків
Крізь погляд розпусно-сумний,
І кличе розмова в минуле -
У млосну стихію імли.
Хто магію темної влади
Влив в рухи її неземні?
Хто пристрастю сповнив обійми
Й обличчя зловісним зробив?
Проклясти я хочу. Благаю
Про пестощі звичні її.
І боляче тілу до краю,
Кохання знесилює дні.
Читаю у погляді дикім
Оманливий хтивості дим,
Та є у ганьбі щось велике,
Падіння у погляді цім.
І в темряві ці поцілунки
Втикали у мене кінжал,
Я, мов Одісей до Ітаки,
Від неї втекти все бажав.
Та лиш Каліпсо я покинув,
Я згадую знову її:
О горе! Я чорную мітку
отримав у дні молоді.
(с) переклад Марини Чиянової