Минають віки над побужям,
Степово-гранітні края,
Бурани, вітра та засушшя,
Під сонцем палючим земля.
Долина ріки Арбузинка,
Зелена як райський Едем,
Горби невеликі, рівнина.
Дарунок землі - чорнозем.
З прадавніх часів і по нині
На пагорбах біля ріки
Усякі народності жили,
Ростили свій хліб мужики.
Лісів величезні масиви,
Та смуг нескінченна мережа,
Насаджені дідами були -
Від бурі та вітру сторожа.
Земля чорнозему родюча,
Зникли бурани, вітри,
Та наші краї невезучі -
В колгоспи людей запрягли.
Колгоспи, радгоспи, комуни,
Віджили свій вік, відійшли
В край сонячний, багатолюдний
Роки беззаконня прийшли.
Земля без господаря сохне,
Поля заростають, бур'ян.
Душа розривається болем,
Як згадуєш в розквіті край.
Чекала, по всьому, цю долю
Агрономійська земля,
Та Бог надіслав їй нагоду,
Лідером стать на полях.
Вчений успішний, прагматик,
Професор і доктор наук,
Аграрної теорії практик,
Наваживсь усунуть недуг.
Директором став, управлінцем,
Господарство гинуче взяв.
З душею відкритою, серцем,
Науку впроваджувать став.
Хоч труднощів було безмірно,
Ворожих чуток широчінь,
Все подолав поступово
Сергій, син Михайла, Чмирь.
Господарство знов прибуткове,
В людей є заняття, робота,
Поля з урожаєм добротним,
Є птахи, є вівці, худоба.
Надійний платник всіх податків,
Фінанси стабільні, рахунки,
Минулого розквіту згадки
Знов появляються всюди.
Турботою завжди Сергія,
Є люди, трудящий народ.
Достаток села - його мрія,
Спроб, думок та праці оплот.
В душі добру має жаринку,
Отримати куш, результат.
В народі велику підтримку
Всіх рівнів завжди депутат.
І пише знесилена преса,
Побільше таких би Чмирів,
Досягли б давно ми прогресу,
Достаток прийшов би у дім.