Ті очі, що кохані й милі,
Я згадую що час і мить,
А ми з тобой колись-то були,
І була щирою блакить.
Ти десь блукаєш вже роками,
А я собі шляхи топчу,
Колись обличчя обіймав руками,
Потрібно би падякувать дощу.
Що допоміг з тобою стрітись,
Що дарував чудову мить,
Що душами могли зігрітись,
І була щирою блакить.
Я вірю в те, що ще ми зможем,
Зробити щастя у житті,
Так щиро вірю, що ми зробим,
Ми будем поряд... я і ти!