Мої - без тебе вічно змерзлі - руки,
Зігріть не може сонце, бо воно далеке,
І знову мене розриває від бажань, розпуки.
І вічно змерзлі, вічно змерзлі руки.
Я пам*ятаю дотики твоїх долонь,
Я пам*ятаю голос низький, любий,
Ти мене взяв у мить, у той полон,
І я не бачила, щоб ти колись-то був би сумний.
Як добре, що ми стрілись на шляхах,
Що я тебе впізнала серед люду,
Як добре рідну душу бачити в очах,
Дозволь мені - я завжди, завжди поряд буду...
Мої - без тебе вічно змерзлі - руки,
Колись ти зігрівав їх, пам*ятаєш?
І ти мене колись, колись питав: вже щиро любиш?;
А я відповідала: ти мене також кохаєш?;
Всміхаємось, долонь в долоні, добре,
Як добре, тільки десь тоді пішов,
І мене горе захлеснуло море,
Бо в тую мить здалося - іншую знайшов!
Мої - без тебе вічно змерзлі - руки,
Зігріть не зможе сонце, бо воно далеко,
А пам*ятаєш ми колись були у лісі,
І нам "ку-ку"зозуля рахувала довго.