Знову стукає дощ за вікном...
Відриваючи погляд мій.
На тепер і потом...
Зупинися мій часу стій.
Я чекала твого дзвінка...
І кохаючи понад усе...
Я тонула...і знов ріка...
Так далеко від тебе несе.
То тому що не варто враз...
Пам'ятати лиш добру мить.
Що ж...майбуть що і знову час...
В моїх спогадах лиш бринить.
Наполегливо зостаюсь...
Намокаючись під дощем...
І вдивляючись...знов боюсь...
Бути поряд з тобою ще.
Тож чому це..? Ти знаєш сам...
Біль не варта мого дощу.
Говорила що не віддам...
А тепер...тебе відпущу.
Бо не варто тримати тих...
Хто жадає забути нас.
За вікном...знову дощ притих...
Відпустити віднині час.
(Понкратова.О.В.)