Мара Белчева
Зміїть між сосен стежка й на обочі
в ущелину спускається, прудка,
у лісі віковічному блука
і стелеться під джерело співоче.
Струмисте джерело щодень, щоночі
в спекоту напуває ходака;
не ділить на свого чи чужака,
розбити кам’яне мовчання хоче, –
й, сховавшися під маскою святого,
у пишнім храмі лісу вікового
оповіда про древній родовід,
у заростях із вітром в суголоссі
йому немов святеника волосся
то заступа, то відслоняє світ.
(переклад з болгарської – Любові Цай)
***
Оригинал:
Мара Белчева
През борите вековни се провира
змия-планинский път, и в тих завой
над устието бързо слязъл той,
широко пред чешмата се простира.
Тя блика струйна, ден и нощ не спира.
Разхлажда пътника през летний зной;
за нея вече няма чужд и свой,
на камъка мълчанието раздира; –
през маската на стар светец говори,
във храма на заслушаните бори
излива се легендата света.
И в папрати играе със ветреца,
като че ли косите на светеца
закриват и откриват му света.