Не бачу я хати,
не видно дороги,
як хочеться спати,
не тримають ноги.
Мовчки я дивлюся
у темряву ночі,
нічого не бачать
мої п"яні очі.
Де ж це моя хата,
де верби й тополі,
так хочеться спати,
хоч падай у полі.
То об клен вдаряюсь,
то об дику грушу,
то весь час я маюсь,
падаю в калюжу.
Тільки аж під ранок,
причвалав до хати,
та проспав сніданок
треба одяг прати.
Більше так не буду
свято відзначати,
що б одяг від бруду
з ранку знову прати.