Так непомітно закриваєш очі
І завтра станеш назавжди чужа;
Змивають сльози дощ та грози
Моєю ти була не тільки на словах.
Я змушую себе забути дні та ночі,
Коли здавалось, що попереду життя.
Я буду пам’ятати твої спогади дівочі,
В них був нестерпний біль та каяття.
Ти завтра зникнеш, ти станеш назавжди чужа,
А я не знаю, де знайти прощення тим словам
Що раною в душі щодня ти відчувала,
Бо знаю, що в моїх очах ти правду знала.
Нестерпний біль що несла крізь віка,
І каяття, про сказанні у маренні слова –
Бездумно ти мовляла і кричала всім.
А знаєш хоч яка біда? Ти зникла і тебе нема.
Несоромно мені, що плачу цілий вечір,
Бо через сльози ніби сповіщаю, що на днях
Я віднайду маяк, він відведе біду і страх,
Як ти лякала безнадію на моїх плечах.
Всі знають, що пройде не рік не два,
Ніщо не змиє спогади про нас,
Хоч тіні слів, хоч осінь проливна,
У спогадах моїх ти завжди будеш молода.