Осінь приходить до хати із першою мишею із полів,
І ти її не чіпаєш, бо ти поїдеш, а їй ще тут зимувати,
Водити танки химерні, плести кубельце із вати,
Книги твої відвохлі сторожувати,
Хоча він попалити іще в листопаді їх всі волів.
Як було тут узимку, ти запитаєш її навесні,
Сіру мишку-норушку, що махне тобі хвостиком на прощання,
Про відлуння чиїхось кроків, про примари чийогось розкришеного кохання,
Про світлини пожовклі…
Та на грома тобі ті зимові проблеми, Аню,
Їдь собі в місто, тікай на кухні його – розморені та масні.
Вітер тут, і горіхи порожні, і кокони давно відлетілих усіх,
І буйочки мошви, що утопилися з горя у старому вині чи оцті новому,
Павутиння ховає на обличчях мальованих образів утому,
Мама-миша кличе своїх дітей нечемних на півроку додому,
І вони – з клумаками на плечах – приходять. А за ними приходить сніг.