Промені з ранку
на стінах заграли..
засяявши,
мов розсипане намисто...
ще й досі десь вітаю
і сни свої я згадую..
любуючись,
як зайчикі стрибають золотісті..
А ранішня краса
приваблює, я їй радію,
якими б не були
у мене на душі думки..
мій новий день як завжди,
наповнений надією..
до мене не повернеться
все те,
що я залишила в вчорашньому,
сумному дні...
Хай все, що так тривожить,
думками не лякає,
а сили мені тільки придає..
життя,
воно буває..
таке гірке і притаманне..
але не варто думати про цє..