Цілуватися так, наче ти - моя їжа,
Наче я - твій дементор, наче моя ти душа,
Наче я - твій поет, наче ти - мої вірші...
Сум, кава, осінь, колючий шарф...
Сум, кава, осінь – на серце сіллю,
Тому цілуватись потрібно сильно,
Тому цілуватись потрібно раптом,
Знаком оклику замість крапки.
Покривати, мов парки листя,
Щоби руки були не на місці,
Щоби руки були десь на попі,
Щоб волого, мов при потопі,
Щоб "альо, ковчег викликали?"
І щоб мало було, вічно мало...
І щоб літо було, вічне літо,
Щоби наче струм, кожен дотик.
Поцілунки - найкращі ліки.
Цілуватися будем, доки
Злий Фенрір не поласує Сонцем,
Доки місто не вкриється льодом,
І не буде вибору зовсім,
Людство сяде на космольоти...
Й полетить у космічне море,
Щоб знайти там планету-острів,
Землі-неньці із сумом "sorry"
Тихо скажуть, і сльози-просо
всіють зорями шлях Чумацький –
він засвітиться ще яскравіше...
Мов цілунки, ті що зненацька...
Мов присвячені тобі вірші...
© Паша Броський