Додому, додому
по березі крутому,
забрьоханий іду я по траві,
мені іти самому
ще з вечора хмільному,
немов комиш хитає буроевій.
Трава вкрилась росою,
туман плливе за мною,
а я в траві не бачу колії,
немов колишня врода
мене у цій природі
весь час без перешкоди дістає.
Не бачу я дороги,
лише одна тривога
мене весь час тусає та щей б"є,
коли ж знайду дорогу
до рідного порогу
у мене на все це ще сила є.