Коли проводжала заплакана мати
останнього сина до війська в солдати,
на хустку з очей в неї капали слбози,
та ледве до хати дійшла по дорозі.
Три сина пішли захищати державу,
вони захищати на це мали право,
та тільки не всі, повернулись додому,
а мати дивилась,на Захід без втоми.
Вона все дивилась до заходу сонця,
а літо пройшло, все дивилась в віконце,
коли ж повернеться із Сходу молодший,
для неї він був із дітей, найдорожчий.
Вона прислухалась, одна серед ночі,
вже втратили сльози, заплакані очі,
коли ж похоронка прийшла по цій справі,
вона вже холодна, лежала на лаві.