Якось ненароком, я побачив вроду,
дівчину білявку з іншого села,
вона мала вроду, що дала природа
і мене до неї, доля привела.
Її дивні очі, посмішка дівоча,
так зачарували ніби Божий дар,
теплом віддавали звечора й до ночі,
а її цілунок. був ніби нектар.
Скоро прийде осінь, закінчиться літо,
вересень гукає, кожного із нас,
дарую останні квіти цього літа,
а чи будуть нові, думав я не раз.
Пролетіло літо, закінчився серпень,
вже крокує осінь з літа до зими,
а на тому місці, вже не чути жартів
і не чути вроди, де гуляли ми.