Пролетілло двадцять років,
а життя мов не було,
вже тоді, в той час далекий
зникло не одне село.
Зникли люди, хати, фекрми,
всі колодязі й криниці,
хто там жив - майже всі вмерли,
залишились одиниці.
Лише раз, на рік у квітні,
люди їдуть на гробки,
що б батькам віддати шану
та покласти їм вінки.
Це в селі єдине місце,
де побачитись всі зможуть,
Хто, колись поїхав звідси,
їм ніщо не допоможе.
Люди знають всіх померлих,
їхні справи, та заслуги,
тих людей, що працювали
пам"ятьати завжди будуть.